Чергові прильоти КАБів по Сумам - це і чергова нагода згадати про концепцію авіації, вже побіжно описану в ідеологічних засадах української націонал-технократії. Замість пасивно чекати коли нам дадуть Грінпени, щоб відганяти кацапську авіацію, випрошувати в США F-16 й проїдати радянський спадок - Україна з націонал-технократичною владою могла б вже сама робити власні літаки.
Безпілотні літаки можуть бути не лише гвинтовими. Наступна сходинка - реактивні безпілотники. Відсутність кабіни та життєзабезпечення для пілота серйозно спрощує масове виробництво.
Дасть змогу повністю відв'язатись від аеродромів зі злітними смугами, відомих ворогу. Брати боєприпаси, вантажі та паливо можна будь-де з поїздів та вантажівок. Вся країна стає одним великим "аеродромом". Скоріш за все, буде реалізований через окремі пропелери для вертикального старту і посадки. Злетівши над землею подібно до пропелерного дрона, літак запускає реактивні двигуни і, набувши достатню для виникнення підіймальної сили швидкість, ховає пропелери та летить як літак.
Літак являє собою модульну конструкцію. Основа - крило з органами управління та пропелерами для вертикального старту. Окремо на крило пристібаються реактивні двигуни, змінні паливні баки та навантаження. Заправка відбувається через зміну баків (відстібання порожніх і взяття заправлених) в межах 1-2 хвилин. Двигуни теж не важко відстібнути щоб відправити на ремонт/обслуговуання. Навантаження так само: готовий до польоту літак з повними баками може швидко взяти боєприпас або вантаж і полетіти. В цьому допомагають пропелери системи вертикального старту.
Літак може нести як військове, так і цивільне навантаження. Якщо його вантажопідйомність 5 тонн - це можуть бути важкі авіабомби (в тому числі крилаті) та важкі ракети, які отримують великий стартовий запас енергії завдяки літаку і можуть за тієї самої маси пролетіти значно довше, ніж в разі запуску з наземної установки. Може бути і цивільний вантаж, наприклад - пасажирські модулі розміром з лімузин. В мирний час літаки можуть возити пасажирів, а якщо раптом війна - вони всі зможуть в межах години зняти пасажирські модулі і взятись за зброю!
Пасажирський модуль пристібається до літака так само легко як бойове наванаження. Він за шириною, висотою та довжиною нагадує лімузин. Перевозить 20 пасажирів - 5 рядів по 4 місця. Посадка низька, як в автомобіль - кожен ряд має двері з двох сторін. Нема центрального проходу, нема туалету - він і не потрібен, якщо летіти не більше години. Нема багажної полички - тільки пасажир з сумкою/рюкзаком (валізи - поїздом або поштою). Максимальна оптимізація для швидкості та простоти пасажирських перевезень. Традиційні аеропорти більше не потрібні, складність обслуговування пасажирів зменшується до рівня автобусної станції, а то й зупинки маршрутки в полі - вертикальний старт дозволяє сідати будь-де, достатньо лиш невеличкого майданчика.
Розмір пасажирського модуля значно більший ніж в ракети чи бомби, тобто швидкість та динаміка будуть нижчими ніж з бойовим навантаженням. Але для пасажирського польоту Харків-Львів в межах години потужності літака все одно буде достатньо. Літак з військовою тягоозброєністю навіть з "товстим" пасажирським модулем значно швидше набирає висоту і швидкість, ніж будь-який традиційний "цивільний" пасажирський літак, а це сильно прискорює польоти на відносно короткі відстані (в межах України). А ще нема руління по землі - скільки часу економиться!
За націонал-технократичною концепцією авіації українська нація отримує літаки, здатні возити пасажирів та вантажі з будь-якої до будь-якої точки країни без складної інфраструктури зі швидкістю, яка значно перевершує традиційну авіацію і приблизно співрозмірна зі швидкістю гіперлупа. Це означає, що потреба інвестувати в той самий гіперлуп - відпадає. Нащо нам той гіпелуп, якщо натомість можна інвестувати в більшу кількість літаків і отримати ще більшу озброєність нації проти зовнішньої агресії?
Гіперлуп за Ілоном Маском - це вакуумна труба, в якій летять капсули. Одного ворожого удару по цій трубі достатньо, щоб катастрофічною розгерметизацією погубити капсули (в тому числі з пасажирами) і надовго вивести лінію з ладу. Водночас, ураження одного літака, складу з паливом чи боєприпасами не зможе вивести з ладу всю систему. Повітряні сили розсереджуються на тисячі (а то й більше) малих баз, розкиданих по всій країні, вивести всі з них з ладу не зможе навіть ядерна зброя.
Маглев (поїзди на магнітній подушці) - це теж неймовірно дорогий концепт. В “рейці” маглеву вбудовані електромагніти. Це по суті “дорога з трансформаторів” - сотні кілометрів трансформаторної сталі з мідними котушками. А за швидкістю - нічим не краще за літаки нового покоління.
Капітальну інфраструктуру, таку як гіперлуп чи маглев, проводять лише на напрямках з великим пасажиропотоком, капіталістичними словами - з великою окупністю. Більшість країни такою інфраструктурою не покрити. А літакам нового покоління не потрібна ніяка капітальна нерухома інфраструктура крім посадкових майданчиків.
Так як літаки нового покоління забирають на себе пасажирів з високими вимогами до швидкості, залізниця звільняється від необхідності досягати надвисоких швидкостей. Відпадає необхідність в окремих виділених "високошвидкісних" магістралях (як TGV у Франції чи Синкансен в Японії).
Будучи звільненою від надмірних вимог за швидкістю, залізниця може натомість зосередитись на комфорті пасажирів. Вагони максимального габариту (ширина 3,75 м проти нинішніх 3,1), два поверхи та максимальний комфорт. Поїзд далекого сполучення стане чимсь на штиб круїзного лайнера, на якому навпаки хочеться їхати чимдовше. А для тих в кого нема на це часу - будуть літаки нового покоління.
Водень - дуже перспективне пальне для авіації. В аерокосмічній галузі його впровадження дає значно більші переваги, ніж в наземному транспорті. Особливо це стосується надзвукових літаків. Водень для літаків може зберігатись не в крилах (як традиційний керосин), а в підвісних змінних баках (згадуємо модульність) в рідкому вигляді. Це значно спрощує конструкцію крила та прискорює заправку: тільки заміна баків.
Водень можна масово видобувати з розчиненого в Чорному морі сірководню. Докладніше - в статті Сірководень Чорного моря та його аерокосмічне застосування.
В першу чергу не вистачає української націонал-технократичної еліти при владі. Щоб її витворити і привести до влади, потрібні не просто технічні фахівці. Технічних фахівців в Україні більш ніж достатньо для розвитку аерокосмічної галузі. Але з поточною антиукраїнською бюрократичною системою потенціал української держави та нації бездарно марнується.
Потрібні організовані в політичну силу націонал-технократи, які нерозривно пов'язують своє майбутнє не з закордоном, а виключно з Україною, і Україну бачать не “ресурсним центром Європи” та периферією так званого “цивілізованого світу”, а повністю самостійною технократичною наддержавою.
