Війна як торгівля страхом

Коли кацапи б'ють по Києву ракетами - це робиться з метою посіяти страх. Кацапи нарешті почали по всій РФ відчувати війну за дефіцитом бензину на заправках. Це спонукає путінський режим до спроб вирівняти ставки бодай терором проти українських цивільних.

Дістається і моєму місту Суми. Я сам днями сидів без світла та води. З щоденними обстрілами я, як сумчанин, не можу бути певен що доживу до завтрашнього дня. Не можу бути певен я і в тому, що мені не доведеться стати переселенцем, як в перші три місяці повномасштабної війни в 2022.

Втім, це не спонукає мене нести дурниці про “мир” ціною поступок ворогу. Є ті, хто реагують на російські обстріли ниттям про "мир" ціною поступок ворогу (зокрема "Праві за мир", про яких вже була стаття на сайті УТП). І я не з таких. Прошу читача ще раз помітити: про дурнуватість “миркання” я пишу не з-за кордону і не з заходу країни, а з прифронтового міста Суми.

На це є вагомі причини, сховані в глибинній психології ворога. Згадуємо твір Донцова “Душа москаля”: москаль розуміє лише силу. Поступки москаль сприймає як слабкість та запрошення до продовження агресії. Навіть якщо прямо зараз настане мир ціною поступок - через деякий час москаль, впевнений в своїх силах і здатності “нагнуть хохлов”, нападе знов.

Надії що Путін помре і після цього російська агресія моментально закінчиться - марні. Навіть якщо в РФ відбудеться переворот зі зміною влади - це не запорука миру. Зміна в 1917 царя на Керенського і Керенського на Леніна не усунула російську агресію. Навпаки - російська агресія повернулась з новою силою, вже в червоній більшовицькій обгортці.

Ключову роль в поразці тодішніх українських визвольних змагань більшовикам зіграло те, що замість націоналістів-самостійників (таких як Міхновський) до влади прийшли псевдораціоналісти зі “всесвітянським” (космополітичним) світоглядом, такі як Винниченко та Грушевський. Вони вірили (або принаймні вдавали, що вірять), що з більшовиками можна домовитись і знайти компроміс. Вони розпускали цілі дивізії, готові воювати за Україну, бо “Україна не збирається нікого поневолювати”. Результатом їхнього “миролюбства” стала більшовицька окупація України з голодоморами та гулагами!

Справедливий мир

Справедливий та міцний мир з Росією можливий лише через силу. Москалі мають відчути в Україні непереборну силу, відчути, що збройним вторгненням до України домоглись не того що хотіли - а протилежного.

Хотіли демілітаризації - мають натомість отримати Україну з ядерним статусом та найсучаснішою зброєю.

Хотіли “денацифікації” - мають натомість отримати націонал-технократичну Україну для українців, яка принципово не пускає до себе мігрантів-чужинців.

Боялись, що Україна вступить до НАТО, ревнували що “хохли-малороси” йдуть до іншого пана - мають натомість мимоволі пробудити в українській нації гіперсуб'єктність, після чого Україна вже ніколи та ні за що не погодиться бути чиїмось “молодшим братом” чи "молодшим партнером"!

Хотіли москалі Крим, Донбас та південь України - а мають не лише не прирости територіями, а ще й самі понести територіальні втрати. Якщо Україна дійде лише до кордонів 1991 і зупиниться, москалі нічого не втратять порівняно з тим що мали в 2013, та й Україна теж нічого не набуває порівняно з 2013.

Якщо москалів не влаштовує розділення по кордонам колишніх радянських республік - значить проведемо кордони не так як проводили червоні комісари, а відповідно до розселення генетичних українців на прилеглих до нинішньої України землях РФ. Така поразка настільки провчить москалів, що забезпечить нам непорушний мир з ними.

Україна має приєднати Кубань, Ставропілля, Дон, Білгородщину, Курщину, Вороніжчину та Стародубщину. Південь РФ, населений генетичними українцями, має стати українським за винятком територій, населених іншими національностями, які мають стати окремими незалежними державами. Щодо поверхневої “змоскальщеності” тих українців перейматись не слід: це виправити відносно легко. Я сам з дитинства був російськомовним і українську вивчив лиш в школі. Це не завадило мені стати українським націонал-технократом.

Такий територіальний приріст поверне мільйони українців до України і дасть Україні ресурси тих територій. РФ остаточно буде витіснена з Чорного моря. Співмірним конкурентом на Чорному морі лишиться тільки Туреччина, а це стратегічно важливо для промислового засвоєння чорноморського сірководню з застосуванням Чорного моря для космічної програми на екраноракетопланах.

Також відкривається прямий сухопутний доступ до Кавказу та Казахстану. Україна постане на перехресті євразійської торгівлі. Через Україну проходитиме торгівельний маршрут Європа-Україна-Казахстан-Китай.

В 1991, по набутті Україною незалежності, Китай відкрив в Києві величезне посольство, адже очікував, що Україна стане провідною державою сходу Європи. В 90х цього не сталося. Але по набутті справжньої, націонал-технократичної, суб'єктності, Україна, замість сліпого поклоніння панам з заходу, зможе взаємовигідно домовлятись і з Китаєм. Китай, маючи вплив на РФ, може й допомогти нам, якщо побачить суб'єктність та самостійність України разом з транзитним потенціалом в виході України до кордону з Казахстаном.

Що стоїть на заваді?

Таке амбітне бачення псевдораціоналісти зустрінуть в штики. Про яку перемогу йдеться, якщо поразка за поразкою, якщо РФ тисне по всіх фронтах? Нам би хоч якийсь мир, нехай навіть ціною капітуляції - скажуть ті самі “праві за мир”.

Втім, з травня 2026 правила гри різко змінились завдяки технологіям. Логістична ізоляція Криму зі знищенням дронами сотень фур і десятків суден лишила окупований півострів без палива. Тепер, з ударами по енергомережам, зникають електрика та вода, подекуди вже по кілька днів поспіль. Курортний сезон зірваний. Невдовзі може зникнути навіть їжа: фури винищуються, а в місцевих аграріїв нема палива.

Принагідно ще раз закликаю проукраїнських кримчан виїхати в неокуповану частину України, як варіант - через українське посольство в Мінську (інструкції є на телеграм-каналі УТП). Або готуватись до багатомісячної облоги без електрики, води, газу, палива та навіть їжі. Російська окупаційна влада забезпечуватиме в першу чергу військових, а не цивільних. Невідомо скільки москалі ще триматимуться в Криму та як швидко Україна його звільнить.

Ще в 2024 на телеграм-каналі УТП були дописи (перший, другий) про відрізання півдня РФ через логістичну ізоляцію. Тоді йшлося про перерізання двох ліній двоколійних залізниць та Волго-Донського каналу. Йшлося про те, що відрізання півдня РФ обвалить південний фронт. Зараз, через два роки після тих дописів, це фактично реалізується, але поки що на рівні “програми-мінімум”, з Кримом, Херсонщиною та Запоріжжям.

Важливо ще раз зазначити, що ці успіхи обумовлені технологіями. Не антиукраїнською бюрократичною системою, яка систематично гальмує впровадження технологічних проривів, які реалізуються не завдяки а всупереч їй. Не людоловами з ТЦК, які тероризують український тил, будучи фактично союзниками Кремля всередині України. Логістична ізоляція Криму стала можливою не тому що людолови наловили на 100 тисяч чоловіків більше ніж планувалось, а як результат роботи інженерів та вчених. Шкода лиш, що у великій мірі іноземних, на тлі того що українська наука та промисловість поставлена на межі виживання.

Маючи перед очима такий результат, виникає питання: що заважало Україні зробити такого роду логістичну ізоляцію Криму не в 2026, а в 2023, перед сумнозвісним невдалим контрнаступом, чи в 2022 під час штурмів Маріуполя? Що заважало наробити дронів ще в 2014 та зірвати цим російську окупацію Криму? Що заважало Україні ще в 1991 стати націонал-технократичною наддержавою? Ніщо крім одного: відсутності націонал-технократичної еліти. І кожен читач, якому подобається ця стаття, може приєднатись до УТП та долучитись до процесу витворення націонал-технократичної еліти!